|
Короткий ракурс в історію Липоводолинської районної
державної насіннєвої інспекції
Населення
на території нашого краю з'явилося близько 15 тисяч років
тому. Ми можемо судити про це із залишків матеріальної
культури, які виявлені в розкопаних могильниках. На
території району виявлене поселення пори неоліту поблизу
села Іванівка й поселення сіверян поблизу села Капустинці.
Випадання із цього, нехай і короткого ряду Липової Долини ще
не говорить про необжитість долини Хоролу за давніх часів.
Напевно, ця територія з ряду причин залишалася
малодослідженою й чекає свого вивчення.
Із часів
приходу монголо-татарських орд в 1240 році занепад і
запустіння супроводжують сіверщину. І лише по 250-літній
перерві починається нова литовська хвиля колонізації. За
часи литовського князя Вітовта (1390-1430), а українські
землі в той час, як відомо, належали Литві, проводиться
активне заселення півночі Середнього Придніпров'я.
Більшість
територій, що входили до складу Річі Посполитої, знаходились
у приватному володінні великих магнатів. Ще в 1590р. за
постановою Варшавського сейму велику територію України було
віддано черкаському і канівському старості Олександру
Корибуту, який одержав прізвище Вишневенький за назвою
головного міста своїх родинних маєтностей на Волині -
Вишневця. Липова Долина також належала Вишневеньким
Першу
частину назви дано від р. Липівки, що в селі впадає в р.
Хорол, а другу – від великої долини, по якій протікають
річки. Розташоване у місці впадання р. Липівка в р. Хорол.
Поселення на території сучасної Липової Долини проявляється
в мороці історії за часи другої козацької колонізації краю -
наприкінці XVI - початку XVII сторіччя.
Першою
відомою датою в історії Липовій Доліни став 1647 рік.
В 1647
році французький посол Гільом-Левасер де Боплан, відвідавши
Україну, поділився своїми враженнями від подорожі в книзі «Опис
України». Поміщена в працю карта говорить про існування у
верхів'я Хоролу такого поселення, як Липова Долина.
У Липовій
Долині в 1647 році було 150 дворів. Якщо врахувати, що
родина в той час нараховував 5-6 чоловік, то кількість
населення Липової Долини досягала 800-900 жителів і
складалося воно з туземних племінних елементів, тобто
представників племені сіверян. А це ще раз підтверджує
більше глибокі коріння установи Липової Долини, адже
сіверяни проживали на цих територіях ще наприкінці першого
тисячоріччя.
Князям
Вишневецьким, чиї предки походили з роду Рюриковичів -
засновників Київської Русі, у першій половині XVII сторіччя
належало 134822 господарства, у тому числі й Липоводолинські.
Привілей на вічне володіння Посул'єм був даний Олександру
Вишневецькому на сеймі Варшавському у квітні 1590 року. До
речі, наші території були досить густо заселені родовитими
князями. Так, Глинськ Роменського району належав князям
Глинським, які перейшли на службу до Москви. Представниця
цього роду Олена Глинська була дружиною пануючи Василя III і
матір'ю Івана Грозного.
Проте
навіть цей факт не заважав, а, можливо, навіть сприяв тому,
що Вишневецький досить часто вели війну з Російською
державою. Так, в 1632-33 роках боярин Шеін брав Ромен.
Зрозуміло, що наші предки так чи інакше не були осторонь
цієї події, хоч конкретних даних і немає.
Населення
села брало участь у визвольній війні українського народу
1648-1654 років, на користь чого говорять факти виступів
посланців Богдана Хмельницького. Так, відомим є факт
агітації йти до війська одного з таких посланців улітку 1649
року в Ромнах. Богдан Хмельницький для того, щоб залучити
максимальне число селян до повстанської армії, пообіцяв всіх
учасників занести до козацького реєстру, тобто зробити
вільними людьми.
В
1648-1654 роках в результаті визвольної війни село позбулося
польсько-шляхетського панування й увійшло до складу
Миргородського полку. У січні 1654 року 171 чоловік
присягнув на вірність Росії. Влітку 1677р. під час першого
Чигиринського походу тут зустрілися і об'єдналися війська
гетьмана І.Самойловича та князя Ромадановського, щоб рушити
назустріч турецьке-татарському війську.
Під час
Північної війни 1700-1721рр. населення брало участь в
бойових діях.
По генеральному описі й ревізії 1766 року Липова Долина
ставилася до третьої полкової сотні Гадяцького полку.
Гадяцький полк був випрошений гетьманом Брюховецьким на «гетьманську
булаву» й утворював так званий «Гадяцький ключ». У нього
ввійшли: Гадяч, Хітці, Будища, Капустинці, Афанасьєвка,
Липова Долина, Сергіївка, Вельбівка. За гетьмана Самойловича
Липовою Долиною володів полковий обозний Юхим Вечурка, потім
полкові осавули Михайло Кияшко, Андрій Катрич, Прокіп
Моренко, Ілля Веронченко. Але при Мазепі село було прибрано
до «замка». При утворенні повітів село спочатку ввійшло до
складу Глинського, а з 1803 року - у Гадяцький повіт. У селі
було медичне училище, що готовило земських фельдшерів. Були
базари, 3 найбільші ярмарки на рік. Існувало поштове
відділення.
У Липовій
Долині діяло дві церкви. У церковному відношенні вони
належали до Глинської протопопи» Чернігівської єпархії.
Після
смерті Богдана Хмельницького на раді козацьких старшин
гетьманом обрали Івана Виговського. Його ім'я також можна
відшукати в історії Липової Долини. Прийшовши до влади,
И.Виговський почав боротьбу з Москвою. Однієї з її сторінок
є розгром біля Конотопа українськими полками й кримською
ордою влітку 1659 року російської армії під командуванням
князів Пожарського й Ромадановського. Князь Трубецький
повинен був спішно відступити на північ. Після цієї битви
Виговський через Ромни повернувся на Гадяч, прагнучи
одержати приказного гетьмана Павла Апостола. У цей же рік
татари з'явилися під Липовою Долиною й зустріли розпачливий
опір її жителів. Проте сили були нерівні, і протистояти орді
неукріплене поселення, звичайно, не могло. Татари захопили
село й пограбували.
В 1676
році в Липовій Долині об'єдналися війська лівобережного
гетьмана И.Самойловича й російського воєводи
Г.Ромадановського й звідси відправилися на Чигирин проти
правобережного гетьмана Дорошенка, якого підтримував
кримський хан.
Нові
історичні події початку вісімнадцятого сторіччя знову не
обходять Липової Долини. Проводячи свій похід на Україну,
шведські війська Карла XII, просовуючись із
Новгород-Сіверського до Полтави, пройшли й через Липову
Долину. Але ставка короля була в Русанівкі, а в Липовій
Долині перебував госпіталь шведів. Варто сказати, що
населення вороже ставилося до Карла XII і його союзника
гетьмана Мазепи. Хоч у цілому воно не хотіло терпіти як
Мазепу, так і гноблення російського царату.
Після
подій 1709 року московські царі щедро роздають українські
землі Лівобережжя, у тому числі й козацької старшини, що
вірою й правдою їм служили. Із другої половини активізуються
спроби з боку останніх силоміць відібрати землі у вільних
козаків і переводити їх у ранг залежних селян. Не уникла
цього й Липова Долина.
На цьому
закінчувався період в історії нашого краю й селища в тому
числі, що визначався самовідданою боротьбою й українським
народом за своє національне й соціальне звільнення. Часті
війни, битви й походи залишили про себе пам'ять у численних
могилах, які стали німими свідками минулої слави.
В 1764
році Катерина II подарувала Липову Долину гетьманові України
Кирилові Розумовському. У цей час село входить у Гадяцький
полк, хоч варто підкреслити, старий полковий лад на
території Гетьманщини поступово губить своє значення.
Населення аж до другої половини вісімнадцятого сторіччя
ділилося на козаків, підпомічників, посполитих людей і
сусідів і підсусідів. Підпомічниками називали тих, хто
допомагав козакам споряджатися в похід, якщо той не мав
матеріальних можливостей для придбання коня, зброї,
провіанту й іншого необхідного. Козак іноді мав два-три
двори помічників. Посполиті люди – християни-землероби.
Сусіди й підсусіди - безземельні й бездомні селяни, вільні в
переході від одного власника до іншого.
Селяни-кріпаки, жителі Липової Долини, які належали
К.Розумовському, змушені були відпрацьовувати чотири дні в
тиждень панщини.
В 1802
році село стало повітовим центром спочатку Глинського, а
через рік - Гадяцького повіту (Повітовий розділ впроваджений
в 1763 році) створений у цьому ж 1802 році Полтавської
губернії. Але вже в 1863 році Липова Долина ставиться до
Русанівської волості державного майна. В 1838р. під час
своєї подорожі по Україні в Липовій Долині побував
М.І.Глинка Число дворів у цей час у селі становило 520, а
кількість жителів 3374, у тому числі 1627 чоловіків й 1747
жінок. У селі було дві церкви й тричі в рік збиралися
ярмарки - Гавриловська, Георгіївська, Успенська. П.
Бодянський у своїй «Пам'ятній книжці Полтавської губернії за
1865 рік» приводить ряд цікавих цифр і фактів, що, деякою
мірою, проливають світло й на особливості життя в Липовій
Долині. Так, у повітовому центрі Гадяч поліцейська команда
становила 10 чоловіків - один унтер-офіцер й 9 рядових.
Усього ж за 1860-1865 року в Полтавській губернії на майже
1,8 мільйона чоловіків населення було вчинено 170 убивств,
387 самогубств, 53 грабежі. Значною мірою це викликано
поширенням пияцтва. Кожне село мало свій шинок, а те й
два-три, де на розлив продавали горілку. У середньому за рік
на дорослого чоловіка в цей час випивали її 11 пляшок. Не
була виключенням із цієї картини й Липова Долина, що стояла
на шляху з Полтави до Санкт-Петербурга, що проходив через
Гадяч і Ромни.
Під
кінець XIX сторіччя переважна більшість земель в окрузі
Липової Долини належала поміщикам Туманським (5,5 тисячі
десятин). Селяни користувалися невеликими наділами.
Викликаний засухою і нальотом сарани голод і часті епідемії
були звичайними супутниками життя тодішнього населення
Липової Долини. У її історії відомий голод 1830-1833 років.
Значні
зміни в житті селянства настали після скасування кріпосного
права в 1861 році. Одержавши, нехай і мінімальні, і все-таки
наділи землі, їхні нові власники - селяни, сприяли одним уже
цим підйому продуктивності праці. У шестидесятих-семидесятих
роках дев'ятнадцятого сторіччя ціни на зерно різко падають.
Поміщицькі господарства «на плаву» утримують хіба що гроші,
виплачені за викуп землі. А звиклі до життя на широку ногу
колишні землевласники розоряються. З 1878 по 1902 року
дворянами на Україні проданий 900 тисяч десятин землі. Цей
процес веде до розшарування в селянському середовищі з
однієї сторони й подальшого нарощування виробництва
сільськогосподарської продукції з іншого.
В 1910
році 119 заможних господарств Липової Долини володіли 2.367
десятинами землі, разом з тим 295 господарств бідних
липоводолинців мали від 1 до 5 десятин, 130 - від 5 до 9. У
частини селян не було своїх будинків. В 1884 році таких
налічувалося 23, а в 1910 році - їхню кількість зросла до
50. У цьому ж році з Липової Долини на щоденних роботах
працювало 110 чоловіків й 26 жінок. Деякі з них ішли на
заробітки в інші міста, інші губернії - Херсонську,
Київську, Чернігівську. Чоловіки найчастіше влаштовувалися
грабарями, на будівництво насипів при прокладці залізниць.
Значна
частина односільчан, особливо на зламуванні XIX - XX сторіч,
залишають обжиті місця й переселяються в Сибір і на Далекий
Схід.(До відома в цих місцях і зараз є населені пункти що
мають назви такі ж як і села Липоводолинського району)
З 1896
року по 1909 рік з Полтавської губернії виїхав 282156
чоловік і лише 10 відсотків з них повернулися назад. За
даними реєстраційного пункту на переправі через Волгу в
Саратову, Полтавщина була на восьмому місці за кількістю
переселенців з губерній європейської частини Росії. Ще
раніше почався процес колонізації Таврійської губернії, і
багато односільчан виїжджали на Херсонські степи.
У червні
1884 року на території Липовій Доліни було 728 господарств і
проживав 4335 населення, у тому числі 2177 чоловіків й 2158
жінок. Щодо станів, то жителі розподілялися в такий спосіб:
общинних козаків - 2523 чоловіка, общинних державних селян -
78, общинних казенних селян - 1385, общинних селян-власників
- 196, міщан - 143.
В 1900
році населення Липової Долини становило 4467 душ, у тому
числі козаків 2675 і казенних селян - 1792 чоловіка.
В 1884
році в селі налічувалося 187 ткачів, 36 шевців, 65 тесль,
25 кравців, 5 бондарів. І все-таки основним способом до
існування в липоводолинців залишається сільське
господарство. І, незважаючи на розвиток капіталістичних
відносин, воно продовжувало залишатися значною мірою
рутинним.
В окремих
господарствах так, як і сторіччя назад, продовжують
використати рало - колоду із забитими одним або 3-5 клинами
й припасованими двома голоблями. За переписом 1900 року на
100 господарств значилося плугів металевих 13, дерев'яних
48, рал 20, борін металевих 126. Відомі також середні
врожаї, зібрані жителями в неврожайному 1907 році: жито - 48
пудів з десятини, пшениця - 33, ячмінь - 52, овес - 63. У
середньому це становило 51 пуд зернових з десятини. Варто
сказати, що цей рік видався посушливим. В 1897-1906 роках
для порівняння в середньому з десятини збирали 55 пудів
зернових.
Дев'ятнадцяте сторіччя ознаменувалося деяким поштовхом у
розвитку культури в селі. Так, в 1840 році в Липової Доліні
відкрили парафіяльну школу, хоч значна частина дітей з
різних причин не відвідувала її. В 1877 році відкривається
міністерське однокласне сільське народне училище. Для його
змісту держава виділяла 226 рублів, земство - 150 і збирала
громада 414. В 1890 році в йому вчилося 117 хлопчиків й 13
дівчинок. Учителів був двоє - учитель і його помічник з
річними оплатами відповідно 360 й 240 рублів. Училище
володіло десятиною землі, що займало під город і сад.
В 1884
році в селі налічувалося лише 140 грамотних, у тому числі
одна жінка.
В 1900
році працювало вже дві школи - церковно-приходська й
міністерства утворення.
В 1904
році училище стало дворічним, але, незважаючи на це,
грамотних у селі було мало. В 1910 році їх налічувалося лише
20,5 відсотка від загальної кількості жителів.
Наприкінці XIX сторіччя в Липовій Долині відкрили
фельдшерський пункт, що обслуговував населення всієї
волості.
У цей час
розвертається кампанія боротьби з алкоголізмом. На початку
XX сторіччя Гадяцьким повітовим комітетом була відкрита
безкоштовна бібліотека-читальня у Липовій Долині.
Значну
роль поруч із державними структурами влади в житті села
стала грати церква. Але часом грубий обіг священиків із
селянами викликало стихійний протест із їхньої сторони. Так,
відомий випадок, коли жителі Липової Долини в знак протесту
відмовилися платити належні церкви гроші й натуральні
податки.
Назрівала
перша російська революція. В 1905-1907 роках у Липовій
Долині відбулося хвилювання селян. Навесні 1905 року
безземельні й малоземельні селяни зібралися надворі
волосного правління з вимогою перерозподілу земель.
Важко
позначилася на положенні селян перша світова війна. Багатьох
чоловіків забрали на фронт. Прискорилося розшарування в
селянському середовищі.
У січні
1918 року в Липовій Долині встановлена Радянська влада. Із
цього часу почав свою роботу волосний революційний комітет,
що розгорнув підготовку по наділенню селян землею. За
допомогою Гадяцького повітового ревкому в поміщиків була
відібрана земля та інші засоби виробництва, а в заможних
селян - надлишки землі, приналежності, худоби. Даним
перетворенням не судилося здійснитися, у цей час Україну
окупували німецькі війська.
Кілька
разів владі переходила з рук у руки. Кожен раз як тільки
встановлювалася Радянська влада відновлювалася робота
ревкому. У травні 1920 року в Липовій Долині створений
комнезам (комітет незаможників), а наприкінці 1921 року -
сільська Рада.
У цей час
більші землеволодіння були обмежені, а кожен двір одержав по
п'ятьох десятин землі. Значну допомогу реманентом і насінням
незаможним селянам давало сільське споживче суспільство.
В 1919
році відновила роботу початкова школа, що із часом
перетворена в семилітку.
В 1922
році в ній училося 207 учнів, з них 56 дівчинок, а в 1925
році 293 учні й працювало 9 учителів. У чотирьох кружках
лікнепу навчалося азам грамоти 150 жителів села. В 1921 році
відкритий клуб на 150, а в 1927 - сільбуд на 300 місць. Діяв
також будинок читальня й бібліотека із книжковим фондом -
2740 екземплярів.
В 1923
році Липова Долина стала районним центром Роменського
округу. У цей час у селі відкритий медична ділянка, а дещо
пізніше жителі вибудували лікарню. У ній працювали один
лікар і три середніх медичних працівники.
В 1927
році проголошений курс на колективізацію сільського
господарства. На цей час доводиться створення першої
сільськогосподарської артілі в селі. На базі 70 селянських
господарств, за яких закріпили 300 гектарів угідь, в 1929
році створена артіль «Повстанець». Роменська окружна газета
«Радянське життя» цього років переповнена звітами про збори,
на яких вирішуються питання про організації колгоспів і
збори надлишків і вивозу зерна.
Наближалися голод 1933 року й репресії 1937. От характерна
для 1930 року замітка з «Радянського життя». «У лікарнях
бюрократи й хабарники, у кооперації куркулі й підкуркульники
й колишні дворяни. І всіх їх уже відтіля вигнали. Зазнають
кари й ті, хто захищав».
Майбутніх
жертв знайдені серед інтелігенції.
В 1930
році створений ще сім колективних господарств –„Комсомолець”,
„Перше травня”, імені Будьонного, „Більшовик»”, імені
Горького, імені Крупської, імені Щорса. Більшу допомогу в
організаційно-господарському зміцненні артілей зіграла
створена в цьому ж році Липоводолинська МТС. В 1938 році
завдяки поліпшенню агротехніки обробки землі виростає
продуктивність праці, урожайність зернових у господарствах
села становила 10-12 центнерів з гектара.
Але в
1932-33 роках страшний голодомор не обійшов й Липової Долини.
Пухнули з голоду й вимирали цілі родини, а в цей час у
центрі села, пристосована під комору церква, залишалася
доверху засипаної відібраним у селян зерном.
В1931
році Липова Долина ввійшла до складу Роменського району, в
1935 році - стала районним центром Харківської, а з 1939
року - Сумської області. Пізніше Липова Долина ставала
населеним пунктом різних районів у тому числі й
Липоводолинського. В 60 роки Липова Долина одержала статус
селища міського типу й стала районним центром. Із цього
років селище стало розвиватися дуже інтенсивно, було
відкрито багато підприємств й установ, побудовані
багатоповерхові будинки. Населення одержало добротні
квартири, діти пішли в нову школу, для молоді відкритий
новий будинок культури. Побудовано нові магазини, універмаг,
сучасні автовокзал і підприємства соціальної сфери
З
розпадом Радянського Союзу життя селища трохи загальмувалася
й тільки останнім часом почав підніматися економічний,
соціальний і культурний потенціал Липової Долини. В
економіці Липоводолинського району головне місце належить
сільськогосподарському виробництву. Тут діє 24
сільськогосподарських підприємства та 56 фермерських
господарств. В районі є 3 промислових підприємства: ВАТ
"Маслозавод", хлібохарчокомбінат, орендне підприємство "Друкарня".
В 1996р. почало діяти Південно-Панасівське нафтогазове
родовище. Відкрито ще одне родовище -
Південно-Липоводолинське, яке, за висновками спеціалістів,
одне з найперспективніших в Україні. Інфраструктура району -
традиційна. В районному центрі розташовані ВАТ "Агротехсервіс",
"Агрохім", підприємство "Райагробуд", два комунальні
підприємства, паливний склад, цех Роменської газодільниці та
інші невеликі підприємства. Працюють підприємства малого
бізнесу та 86 індивідуальних підприємців. До послуг
населення району 34 медичні заклади: центральна районна
лікарня, 2 амбулаторні, 4 профілактичні, 27
фельдшерсько-акушерських пунктів. В районі діє 23 школи: 3
школи І ступеня, 8 - І-ІІ ступенів, 12 - І-ІІІ ступенів.
Спеціалістів для сільського господарства готує Синівське
СПТУ-40.
В системі культурно-освітніх закладів діють районний
Будинок культури, 32 сільських клуби, 26 бібліотек, музична
школа, 7 музеїв на громадських засадах.
Карта району
(продивитися
в більшому розмірі - натисніть на карту)
 |